Під час мого першого візиту до Сеула мене вразила велика повага корейців до їхніх батьків, до старших і до пересічної людини. Я пам’ятаю, як вперше їхав міським автобусом і дивився, як усі пасажири кланялися водієві, заходячи до транспорту. Традиційним також є поступатися місцем в автобусі чи метро вагітній жінці, літній людині чи комусь, хто цього потребує. Ці норми поведінки – один із прикладів того, що робить характер цих людей таким смиренним та емпатичним по відношенню до ситуації інших. Коли стаєш свідком прояву такого характеру – це не може залишитись не поміченим. Вони беруть свій початок з синівської шанобливості, яка є однією з основних чеснот у конфуціанстві.
Наприклад, коли старший робить зауваження молодшому, той ніколи не відповідає різко чи у грубій формі, навіть якщо його зробив не родич. Я неодноразово бачив це на власні очі на вулиці, і навіть на сеульському ринку Намдемун.
Хочу навести з власного досвіду ще один приклад того, як знайомляться корейці. Ми були невеликою компанією і знайомилися з групою корейців. Було дивним те, що після того, як ми дізналися імена одне одного, корейці почали зʼясовувати, кому скільки років. На наше запитання “чому” отримали відповідь, що в Кореї по-різному звертаються до старших і молодших. Тобто брати або сестри можуть бути як молодшими, так і старшими, і це позначається зовсім різними словами. Цікаве було далі. Дізнавшись вік, вони попросили усіх сісти в коло відповідно до віку. Та найбільше нас здивувало те, що найстарший кореєць неочікувано зник і швидко повернувся з купою різних смаколиків. Як зʼясувалося, пригощає усіх теж старший. Така поведінка справді кидається в очі та суттєво відрізняється від культури спілкування в Україні.
Синівська шанобливість була глибоко вкорінена в Кореї ще задовго до приходу конфуціанства з Китаю. Докази цього містяться у деяких корейських традиційних казках, одна з яких – «Історія Шім-Чон» –допоможе зрозуміти Хьо (синівську шанобливість). Історія розповідає про доньку «Шім-Чон», яка приносить себе в жертву Королю Моря, щоб дати своєму сліпому батькові можливість бачити. Крім цього прикладу, існує багато інших історій, пов’язаних з Хьо (шанобливістю).
Наприклад, оповідання з книги «Історія трьох королівств», яка датується ХІІ століттям.
«Давним-давно жила жінка, яку звали Джіун. Вона залишалася самотньою до 32 років, щоб піклуватися про свою овдовілу матір. (В ті часи жінці одній важко було існувати, оскільки жінки знаходились на утриманні чоловіка. Вони не мали права навчатися і переважно займалися домогосподарством. – прим. автора)
З часом їхнє фінансове становище значно погіршилося, і Джіун була змушена продати себе в рабство, щоб отримати трохи рису для своєї матері та себе. Почувши про це, мати Джіун плакала разом зі своєю донькою. Король, який проїжджав повз, став свідком цього і, будучи настільки зворушеним діями шанобливої доньки, надіслав їй та її матері 100 мішків рису, а також новий одяг. Почувши цю історію, інші заможні вельможі наслідували приклад короля, надіславши матері та доньці 500 мішків рису та подарувавши їм обом будинок для проживання».
Моральні закони та традиції всього світу вчать нас поважати наших батьків і служити їм, а також любити наших дітей. Ідеологія відданості та шанобливості в Кореї дійсно може бути прикладом в цьому!
З чого починається наше життя? Воно бере початок від батьків, які вкладаються у нас. Між батьками та дітьми існують нерозривні стосунки. Саме в родині ми отримуємо любов та вчимося любити.
Діти вчаться любити в сім’ї, ростуть і розвивають свій шімджон (серце), але ще знаходяться на шляху до досконалості і не розуміють всіх турбот та відповідальності батьків, а частіше думають про свої потреби та бажання. При цьому батьки люблять дітей та піклуються про них, несуть за них відповідальність. У той же час батьки також перебувають на шляху до досконалості, їм буває так само важко, вони не завжди можуть зрозуміти потреби дітей і не відмовляться від співпраці та підтримки. Тому трапляються розбіжності та конфлікти, але все ж таки батьки більшою мірою керуються турботою і любов’ю до дітей. Дітям зовсім погано, якщо батьки про них перестають дбати і думають тільки про себе та свої бажання.
Тож синівська шанобливість починається з того, що дитина переймається проблемами батьків більше, ніж своїми власними. Шанобливий син бере на себе відповідальність за проблеми батьків. Він вирушить будь-куди, незважаючи на труднощі, і буде вирішувати проблеми батьків, щоб принести їм радість.
Вивчаючи приклад історії та традиції Кореї, нам важливо задуматися над своєю поведінкою та над тим, що ми можемо покращити у нашій культурі.
