Одного разу, перебуваючи в Сеулі, я їхав автобусом по місту. Я стояв та тримався за поручні, а поруч сиділа літня жінка. Вона по-материнськи обвела мене поглядом, перевіривши мій одяг, чи все у мене в порядку, чи ні. Потім прибрала нитку на рукаві, яка їй не сподобалась і на моє “дякую” (камсамніда корейською) поставила, як на мене, неочікуване запитання: “Ти в церкву ходиш?”, — “Так”, відповів я не замислюючись, бо ж кожен у нас в Україні ходить в церкву, принаймні два рази на рік, на Різдво та Великдень. “Молодець, ходи” — почув я у відповідь, і жінка з відчуттям виконаної роботи, почала спостерігати за вулицею через вікно автобуса. Емоції, з якими відбулося наше коротке спілкування, мене дуже вразили. А саме той корейський особливий емоційний стан “Джон”, про який я розповідав у попередніх статтях. Я відчув, що Бог (корейською Хананім) це не щось далеке, а частина її життя, і вона теж з Ним повʼязана особливими емоціями “Джон”.
Я зрозумів, що релігія займає в житті корейців важливе місце, тому два поняття: хан і Бог, не можна обійти в наших дослідженнях. Бо їх не можна розглядати відокремлено.
Бог, хан, та надія
У своєму існуванні людина має надію. Надія, це як вікно можливостей задля реалізації бажань нашої душі. Коли у людей є бачення майбутнього, вони відчувають, що можуть жити та існувати. Але, коли виявляється, що плани на майбутнє не здійсненні, то надія перетворюється на хан — глибокий психосоматичний біль. Хан є джерелом горя, образи, агресії та безпорадності. Корейський народний поет Чі Ха Кім так описав хан: “Хан, це злість народу та журба, спрямовані всередину, які скамʼяніли та застрягли в їхніх серцях. Хан зʼявляється, коли свобода душі та воля подавлені тривалий час зовнішнім гнобленням та експлуатацією”. Тобто хан — це затверділе від горя, гноблення та несправедливості серце.
Людей у нашому світі можна розподілити на два типи: тих, хто вважає, що Бог страждає, та на тих, хто вважає, що Він не страждає. Якщо вважати, що Бог, створивши світ, мав певні цілі щодо Адама з Євою та всього людства, які не здійснились, то можна зробити висновок, що Він страждає.
Уявіть собі, що процес створення Всесвіту зайняв у Бога дуже багато часу, але раптом Він усе втратив через гріхопадіння перших людей. Це почуття, яке Він пережив, в Кореї і називається “Хан”.
Ми, люди, можемо точно сказати, що не є досконалими, та здатність любити у нас не висока, але нам боляче, коли ми втрачаємо наш об’єкт любові. Оскільки любов Бога набагато сильніша за людську, то при втраті свого обʼєкта Йому боляче набагато більше. Цим обʼєктом повинні були бути Адам та Єва, перші люди.
Спочатку, коли Бог творив цей світ, у Нього був Шімджон надії. Він очікував, що люди пройшовши період розвитку, стануть досконалими. Проте, після помилки людей у Бога з’явився Шімджон Хан. Зараз Творцю теж важко, але Його мета залишається незмінною — Він хоче відновити весь світ. Тому, щоб зрозуміти Хан Бога і Його страждання, людям також потрібно пройти через страждання. Наскільки глибоко ми можемо зрозуміти Хан Бога, залежить від наших особистих здібностей. Бог пройшов шлях у мільйони років, а ми, наприклад, живемо з таким усвідомленням, лише декілька років. Тому нам ще потрібно докласти багато зусиль, щоб зрозуміти Шімджон Бога.
Увесь цей час Бог вкладався, вкладався, але нічого не отримував натомість. Біль Бога був набагато більший, ніж просто фізичний біль, наприклад, від порізу на пальці. Такі емоції Бог відчуває вже 6000 років. Такий у Нього Шімджон Хан. Але Він все одно ніколи не здавався, вкладався, і у Нього була надія, що щось зміниться. Протягом історії було багато разів, коли ця надія то з’являлася, то зникала, а потім наново з’являлась.
Ось такий Шімджон у Бога. Якщо ми хочемо зрозуміти Творця, то потрібно з Ним об’єднатися, тоді біль перестане бути болем. Нам потрібно замістити егоїстичні думки Божими помислами. Має бути таке ставлення: “Я хочу об’єднатися з метою, з Шімджон Бога”. І треба постійно продовжувати докладати зусилля, практикувати такі думки. Чим більше у нас буде подібного досвіду, тим більше мета Бога буде ставати нашою метою, нашим життям, і Божий Шімджон стане нашим диханням. Божий Хан стане нашим хан. У своєму житті нам потрібно не просто бажати отримувати радість, а через свій внесок хотіти зрозуміти Шімджон Бога, у Якого на душі страждання, біль, самотність. Але зазвичай ми хочемо все робити тільки заради свого щастя. Це означає, що ми далекі від розуміння Бога.
Що значить любити Бога? Це значить зрозуміти Його Шімджон. Що таке Божа любов? Зазвичай ми думаємо, що вона світла. А практично ситуація Бога така, що у Нього рана у Шімджон. Тому, для того, щоб обʼєднатися з Богом, важливо навчитися сприймати труднощі у своєму житті, як природні перешкоди на шляху досягнення мети, тобто навчитися насолоджуватися труднощами. Чим більше у нас буде такого душевного досвіду, як у Бога, тим ближче ми будемо до Нього.
Ми всі прагнемо щастя. Щоб його досягти, потрібен пройти період часу. Зазвичай люди навіть не думають про це, та хочуть миттєвого щастя, а тому не можуть відчути справжнього щастя. Але Бог думав інакше. Він вкладав усього Себе в кожну мить творення. Тобто Він не просто мріяв про кінцеву мету, а докладаючи зусилля у процесі творення, відчував щастя на кожному етапі. І навіть після помилки людей, хіба Він засумнівався в ідеалі творіння? Бог відчував біль, але не сумнівався в досягненні мети та ідеалу творіння.
Поглянувши на історію нашої країни, можна побачити, що наш народ багато років страждав від поневолювачів, і у нього накопичилась глибока журба та біль, яка не вщухає і дотепер. Цей історичний біль сшиває і об’єднує покоління українців в один інтергенераційний ланцюг. Та якщо ми звʼяжемо нашу історію болю та страждань з Хан Бога, то зможемо знайти нову світлу надію на майбутнє, поєднаємо країну та її історію з Божим провидінням і перетворимо страждання на щастя.
В Кореї, вивчаючи їхню культуру та релігію, я дізнався, що нашою метою повинно бути прагнення звільнити Шімджон Бога. І що ми маємо перетворити увесь біль та журбу на Шімджон щастя. Ця ідея зовсім нова і відверто кажучи не повністю зрозуміла.
Замислюючись про це, я зробив висновок, що у нашому житті необхідно думати про головну мету, про цілі України. Якщо ми не памʼятатимемо про довгострокову мету, а тільки про короткочасну, то досягнувши її, задоволення теж буде на короткий час. Треба, щоб наша мета була історична.
Фото на обкладинці https://phonoteka.org/
